Презентований Мінкультом Проєкт Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення національної інформаційної безпеки та права на доступ до достовірної інформації» дістав чимало негативних відгуків як серед представників ЗМІ, так і серед правників. Ми розібрали основні ризики законопроєкту
____
1. За законопроєктом головні складові дезінформації зводяться до наступного: недостовірність інформації; її відношення до кола питань, що становлять суспільний інтерес; та необмежений доступ до інформації. За проєктом не можуть визнаватися дезінформацією оціночні судження, сатира та пародія (якщо під час розповсюдження чітко заявлено про сатиричний або пародійний характер інформації), а також недобросовісна реклама.
Експерти вказують, що запропонована дефініція звужує інформаційні права, закріплені ст. 10 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, та суперечить позиції Європейського суду з прав людини, висловленій у рішенні по справі Salov v Ukraine: «...стаття 10 Конвенції, як така, не забороняє обговорення або розповсюдження отриманої інформації, навіть якщо наявні серйозні сумніви щодо її достовірності. Пропонувати інше позбавило б особу права висловлювати свої погляди та думки щодо заяв, висловлених у засобах масової інформації і, таким чином, наклало б необґрунтовані обмеження на свободу вираження поглядів, гарантоване статтею 10 Конвенції».
____
2. Суб’єктом дезінформації відповідно до законопроєкту є не лише ЗМІ та посадовці, а й звичайні громадяни. Їх усіх пропонують називати «поширювачами інформації». На всіх поширювачів інформації автори законопроєкту покладають обов’язки: поширення виключно достовірної, тобто повної, інформації; дотримання вимог прозорості; своєчасне реагування на заяви про відповідь та про спростування недостовірної інформації тощо. Дезінформацію може бути виявлено в медіа, під час перегляду інформації на вебсайті, вебсторінці, обліковому записі, каналі, на платформі загального доступу, таких як Facebook та YouTube. За поширення дезінформації та недотримання правил її спростування буде наставати адміністративна відповідальність, а за масове розповсюдження фейків та їхнє фінансування — кримінальна. Таким чином, кожен, хто робить перепост у Facebook ризикує бути покараним. Таку особу буде легко встановити, бо з метою дотримання вимог “прозорості” користувачам платформ спільного доступу, таких як Facebook або YouTube необхідно буде вказувати свої ідентифікаційні дані. Це означає деанонімізацію поширювачів.
____
3. Відтепер реагування на розповсюдження дезінформації здійснюють не правоохоронці, а новоутворена посадова особа — Уповноважений з питань інформації. Проєктом передбачено, що діяльність Уповноваженого «доповнює існуючі засоби захисту прав і свобод людини і громадянина». В особі Уповноваженого держава здійснюватиме відбір організацій, котрі надаватимуть висновок щодо відповідності критеріям “індексу довіри”. Цей індекс може бути присвоєно журналістові на підставі його добровільного звернення, що фактично буде означати коло схвалених державою журналістів. Новелою законопроєкту є заснування Асоціації професійних журналістів України, членство у якій надаватиме статус «професійного журналіста». Журналістові, котрий набув даного статусу, дозволятиметься збирати інформацію в зонах надзвичайних ситуацій та мати акредитацію при органі влади. Крім того, винятково «професійний журналіст» користуватиметься спеціальним кримінально-правовим захистом на відміну від просто «журналістів», які не матимуть подібних гарантій своєї діяльності.

Підготовлено медіа-юристом Тімуром Йілмазом.